Це інтерв'ю, сенсей Попович Володимир дав журналу "Бойові Мистецтва" у 2014 році. Після триденного семінару та атестації.

- Ви відомий майстер карате, де і як ви вчилися карате, і хто був вашим першим вчителем?
- Моїм першим вчителем був Маріо Тополшек - саме він приніс Уечі-рю карате в Сербію, точніше в Югославію, але я також тренувався під керівництвом Юкінобі Шімабукуро, який періодично проводив семінари в Югославії. Сьогодні ті контакти, які я встановив з Окінавою, не втрачені, і Сенсей Такаміягі прийняв мене в учні. І коли мені потрібно було отримати 4-й, 5-й дан, він був тим, хто рекомендував мене на дан-тест, хто підписував рекомендацію. Сенсей повинен рекомендувати свого учня на тестування. Таким чином, моїм Сенсеєм був Такаміягі Шігеру 10 Дан. Я тренуюся 14 років під його керівництвом.

 Тамесіварі (яп. 試し割り) — розбивання твердих предметів незахищеними частинами тіла, практикується в японських бойових мистецтвах (карате). В корейських бойових мистецтвах, зокрема, у тхеквондо, називається «кьокпха». Хоча тамесіварі не є основною метою карате, воно все ж дуже важливе, оскільки є показником розвитку сили та техніки в бойовому мистецтві, дозволяє розвинути потужність удару. 

Тамесіварі потребує виняткового почуття рівноваги, техніки, спокою та концентрації сили духу, крім того, що важливо для спортсменів, воно підвищує самооцінку та віру у свої сили.

На початку розвитку спортивного карате поєдинки проводилися у безконтактній формі, і оцінити реальну силу удару спортсменів не було можливо. У таких умовах демонстрація тамесіварі дозволила як порівнювати силу удару різних спортсменів, так і оцінювати свій особистий прогрес у вивченні бойового мистецтва.

В цей час тамесіварі застосовується як складова частина змагань з деяких стилів карате і під час складання іспитів на майстерські ступені в деяких бойових мистецтвах.

 Санчін (SanchIn, 三戰)

Назва ката «Санчін» перекладається як «Три сутички/битви».
Зазвичай інтерпретується як зіткнення трьох понять: «Свідомості», «Тіла» та «Духа». Інша версія: «Три конфлікти» між «М'якістю», «Своєчасністю» та «Силою».

У рухах, що використовуються в ката «Санчин» прагнуть досягти єдності неба (ян) та землі (інь). Людина має стати посередником між двома полюсами.

Формальний комплекс «Санчін» зовні дуже аскетичний і скупий. Однак він навчає основам стилю, включаючи стійки, переміщення та дихання.

Хоча рухи ката Санчін не складні у вивченні, вважається, що вдосконалювати його потрібно все життя.

В Уечі-рю карате вважається, що перебільшити значення ката Санчін неможливо. Все виходить із нього і в нього повертається.

Кажуть, коли засновник школи Уечі Камбун вивчав техніку рукопашного бою в Китаї, перші три роки він практикував тільки Санчін (кит. Саньчжань) і короткі бойові зв'язки технічних дій, нині об'єднаних у комплексі вправ «Ходзе Ундо», поки його кінцівки і тіло неймовірну фортецю та силу. Тільки після цього його було допущено до вивчення тонкощів рукопашного бою.

Взагалі ж вважається, що з розуміння і поняття глибини Санчін необхідно щодня практикувати протягом кількох років. Незважаючи на те, що зараз у карате вимоги до підготовки учнів значно пом'якшилися, ката Санчін, як і раніше, займає центральне місце в системі Уечі-рю карате.

Необхідно додати, що на Окінаві Сачін тренують тільки для того, що всі рухи присутні і розшифровуються в практиці бункою інших ката, а завдання Санчін - тренування ударного зусилля, постановка дихання, зміцнення тіла, формування конструкцій.

Уечі Каней   上地完英, Uechi Kan'ei, June 26, 1911–February 23, 1991

Уечі Каней (старший син Уечі Канбуна) народився на Окінаві 1911 року. Тренуватися почав у 1927 р. під керівництвом свого батька. У Канбуна було два сини, проте він не хотів їх навчати. Однак таке рішення стосовно свого старшого сина Канбун прийняв через дуже слабке здоров’я останнього.

Під впливом свого батька Уечі Каней повністю віддався вивченню Пангай-нун. Після представлення до звання Шихан, у 1941 р., Каней, на прохання деяких окінавців, переселився в область Хіого, де в Міязато, неподалік від Нагоя, відкрив своє додзьо. Воно проіснувало пару років. Більша частина учнів з цього додзьо загинули під час війни, проте дехто з них залишився живим: Іхара Котоу, Фурген Сорю та Сейкі Ітокадзу.

Через рік після смерті батька Уечі Каней повернувся на Окінаву і оселився в Надако, неподалік від Геновена. Там він спорудив барак, у якому і проводив тренування.

Пізніше, за допомогою Томойозе Рюко (сина Рюрю) та інших учнів, було створене додзьо у місті Футенма. Нове додзьо отримало назву "Сокэ" і протягом усього часу життя Канея це був світовий центр з вивчення Уечі-рю.

Одночасно з роботою в додзьо Каней розмірковував стосовно покращення стилю за допомогою нових форм (ката) та додаткових методів тренінгу. Таким чином, разом зі старшими учнями батька, він створив систему рукопашного бою, яка стала широко відомою. Згодом цю систему було названо Уечі-рю (школа майстра Уечі).

11 червня 1959 року Томойозе Рюрю представив Уечі Канея до звання Ханши. Ця подія співпала с 33-ю річницею початку занять Канея. До кінця цього року було створено організацію Уечі-рю Карате-до.

Протягом свого життя Каней отримав визнання своїх заслуг від двох впливових організацій:

"Ніппон Карате-до Ренмей" (Японська федерація Карате) офіційно присвоїла йому статус Ханши (10 Дан) 19 березня 1967 року;

"Дзен-Окінава Карате-до Ренмей" (Федерація окінавського Карате) офіційно визнала ранг Ханши 11 квітня 1967 року.

Того ж року (1967) Уечі Каней очолив Дзен-Окінава Карате-до Ренмей, якою керував до 1985 року. Уечі Каней запровадив систему рангів, яка була прийнята в Уечі-рю з 1958 року.

Помер Каней у 1991 р. на 80-му році життя. Він був видатним і дуже цінним вчителем. 

Томойозе Рюрю (1874-1960 р.р.)

 Томойозе Рюрю народився 1874 року на Окінаві. У пошуках кращого життя (як і багато інших окінавців того часу) він у 1923 році переїхав до м.Вакаяма (Японія), де отримав роботу на бавовняній фабриці "Шитаку". Там він і познайомився (1924р.) с відомим нам Уечі Канбуном, з котрим у нього склалися дружні стосунки. Вони часто розмовляли про бойові мистецтва.

Офіційно Канбун почав навчати Рюрю у січні 1925 року. Рюрю наполегливо тренувався під його керівництвом і виявив себе талановитим та старанним учнем. Дивлячись на їх стосунки, можна сказати, що це не був класичний зв’язок, яким він буває між вчителем та учнем. Це здебільшого були дружні стосунки, внаслідок яких Рюрю переконав Уечі Канбуна у тому, що це було б великою втратою, якщо його мистецтво зникне разом з ним. Рюрю просив його прийняти ще кількох окінавців до себе в учні.

У листопаді 1926 року Канбун згодився на його пропозицію і заснував своє перше Додзьо у Японії.

Томойозе Рюрю офіційно був представлений до звання Шихан 14 січня 1940 року. А через п’ять років, перед своїм поверненням на Окінаву (14.01.1945 р.), Канбун присвоїв йому звання Ханши (ранг 10-го Дану). Коли Канбун повернувся на Окінаву, Рюрю залишився на чолі його додзьо Тебіра. Він мав декількох учнів, серед яких і такий собі Кото Санкі.

За рік до своєї смерті (11.06.1959 р.) Рюрю присвоїв звання Ханши старшому синові Канбуна, Канею. Томойозе Рюрю помер у 1960 році.

 Не так давно не було можливості не тільки вивчати карате у кваліфікованих інструкторів, а й отримувати інформацію про це з книг та іншої літератури. Через це дуже багато людей мало знають про справжнє карате, хоча багато хто з них відвідує різноманітні клуби та секції.

Добре, якщо комусь пощастило, і він потрапив до грамотного викладача. У цьому разі, звісно, крім технічних елементів, цей інструктор пояснюватиме багато складових цього багатогранного мистецтва, що необхідно для міцних знань. Однак, дуже часто виходить навпаки. Через це так багато людей не тільки з неправильною технікою, але навіть без точного уявлення - що ж таке Карате?

Особливе місце серед джерел зі старого карате, як за цінністю змісту, так і за впливом на формування цього бойового мистецтва, посідає трактат "Бубісі" (кит. "Убейчжі") - "Книга про військову підготовку".

"Бубісі" (武備志) написаний старокитайською мовою веньяне. На його обкладинці не вказано ні ім'я автора, ні час створення. Однак, докладний виклад у трактаті принципів і прийомів цюань-шу шкіл Білого журавля (Байхе-цюань) і Архата (Лохань-цюань) дає змогу припустити, що автором був виходець із південнокитайської провінції Фуцзянь. Втім, у самій Фуцзяні цей трактат не знайдено. Зате його копії в достатку є на Окінаві.

  Пангай-нун - система рукопашного бою, яку було привезено з Китаю УЕЧІ Канбуном, складалася з трьох формальних форм (Ката), одного Бункаю, декількох технічних методик та вправ для зміцнення і загартування тіла.

Основою системи були наступні Ката: САНЧІН, СЕЙСАН, САНСЕЙРЮ.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х років минулого століття УЕЧІ Каней сформував групу однодумців для того, щоб разом систематизувати ті техніки, котрих навчив його батько. Вони модифікували Сейсан-Бункай, створили нові, проміжні Ката та ввели інші техніки, котрі сьогодні складають систему стилю Уечі-рю. Створена група отримала назву "Комітет з розвитку системи" і до неї входили наступні особи:

ІШИХАРА ...

ІТОКАДЗУ Сейкі - пізніше сформував такий напрямок, як Конан-рю

КАВАТА ...

МІЯГІ Куніо

ТАКАМІЯГІ Шигеру (сенсей мого сенсея Володимира Поповича) - сьогодні представляє ОКІКУКАЙ Шохей-рю

ТАКАРА Шинтоку – сьогодні представляє ОКІКУКАЙ Уечі-рю

ТОМОЙОЗЕ Рюко – сьогодні представляє ОКІКУКАЙ Шохей-рю

ТОЯМА Сейко – пізніше сформував власну організацію Уечі-рю ЗАНКАЙ

УЕХАРА Сабуро

УЕЧІ Канбун (上地完文, Uechi Kanbun) народився у 1877 році в м.Ідзумі на Окінаві. На початку 1896 р. він залишив рідні місця та разом с одним мешканцем, на ім'я Мацуда Такасубуро вирушив до південної китайської провінції Фучжоу. На початку літа 1896 року вони вступили до школи бойових мистецтв, якою керував Коджо Кахо, де і почали тренуватись під патронажем інструктора Макабе.