Психологічний і фізіологічний стан бійця також різниться в цих двох напрямках. Одне діло вийти на татамі та усвідомлювати, що твоєму життю нічого не загрожує, хіба що тільки здоров'ю (отримання травми й інше), і інше діло напад у вуличній, побутовій і іншій конфліктній ситуації, де з'являється небезпека не тільки для здоров'я, але і для життя (свого або близьких), і суддя не зупинить бій. Уечі Рю традиційна школа карате, в якій підготовка учня складається, в першу чергу, не в вивченні техніки, а фізичному розвитку (кондиція, «набивка» тіла і зміцнення ударних поверхонь), вмінні адаптуватися під ситуацію, і так далі. Методика і технічна підготовка Уечі Рю будується на тому, що боєць на початку конфліктної ситуації знаходиться в програшному положенні і його завдання – не перемогти, а вижити. Навіть якщо йому доведеться “робити ноги” (окрім того випадку, коли поруч близькі та що потребує захисту люди). Опановування технікою бою починається з постановки базових технік: рук, ніг. На початковому етапі основний наголос робиться на зміцненні ударних частин кінцівок: кісточок кулака, кінчиків і фаланг пальців. Основна мета – ущільнити ударні частини кінцівок і зміцнити суглоби. Ці цілі досягаються за допомогою систематичного виконання статичних вправ на різних поверхнях (підлога, мат, стіна). Наголос робиться саме на зміцненні, а не набивці ударних поверхонь. Далі йде підготовка до ударних навантажень, за допомогою обстукування (з дозованою навантаженням на кінцівки) по різних предметах і поверхнях. Головне в цей період – не перестаратися і слідувати рекомендаціям сенсея. Як фінальна стадія – постановка удару і зміцнення всього каркасу ударних кінцівок на маківаре (статичній і ручній), мішках різної ваги, обмотаних стовпах або інших, жорстко закріплених вертикальних предметах. Крім підготовлених ударних кінцівок дуже важливий технічний аспект, відповідно будь-яке ЗФП або СФП повинно сприяти формуванню правильного удару і (або) блоку, а не забивати м'язи або зношувати суглоби. Постава ніг починається не з руху, а з нерухомих вправ для того, щоб м’язи запам’ятовували ті частини тіла, які беруть участь у ставанні й ходінні. А ще робиться вирівнювання тіла й утворення його будови для того, щоб потім здійснювати засади ходіння й техніки. Основна, вона ж закладна, става/положення (японською “даті”) – Санчін. Санчін переводиться як “Три бої” і складається на трьох рівнях, починаючи зі стоп, колін, тазу (нижній рівень). Хребет, груди, лопатки, плечі – середній рівень). Шия, положення голови, а також тім’я й підборіддя – верхній рівень. Спочатку це положення утворюється, потім учень вчиться в ньому ходити. Наступний крок – пристосування Санчіну під дійсності бою. Старший учень або сенсей штовхами, ударами (сила яких росте разом з рівнем учня) обробляє місця тіла учня. Оволодіння цією ставою в ходінні з’єднується з поставою особливого дихання в Уечі Рю. Так, поступово, підходять до основного ката, на якому ґрунтується засада всього напрямку Уечі Рю – ката Сантін. Після практики в положенні Сантін і розуміння засад ставання переходять до оволодіння іншими основними ставами й ходіннями: шико-даті, некоаши-даті й так далі. Оволодіння ставами й ходіннями передбачає не тільки утворення будови став і тіла в цілому, а й вміння орієнтуватися й змінювати відстань між супротивниками. Ця наука набирається вже в парах і допомагає в утворенні розуміння основних понять часу в бою. Далі йде розкриття засад школи через ката і розшифровка, відпрацювання основного застосування тих або інших рухів в ката. Початкова мета – з допомогою ката набрати не тільки техніку, а й засади школи. Спочатку відпрацювання йде самостійно, в різних форматах: швидкість, малюнок, фізична кондиція учня. Після цього йде та сама набивка, тільки вже в парах, де одержані вміння поліпшують і вчать застосовувати з напарником. В кожному ката є своя особливість по ударним кінцівкам, тому поруч з практикою ката зміцнюються й ударні поверхні, які використовуються в техніці. Наступний крок – це умовний спаринг в різних форматах (якусоку-куміте), де учні, вже в наближених до дійсних умов, одержують досвід бою як з одним, так і з групою супротивників. Як остання складова підготовки – вільний спаринг. Навчальний бій, переважно, набирається в 50-70% від максимуму (поліпшення тактичного розуміння, часу й іншого). В повну силу – частіше це проходить зі старшими учнями, яких молодші б’ють в повну силу, а старші дозують контакт. Вільний спаринг це показник того, що зрозумів учень і над чим йому ще працювати в основній техніці, ката і, відповідно, в парах.